Виставка станкових і монументально-декоративних творів Миколи Раджабова

3 квітня у приміщенні «Музею-квартири художника Г.Синиці» відкрилась виставка одного з його кращих учнів – Миколи Шарифовича Раджабова. В експозиції представлені 23 твори з фондів Міського історико-краєзнавчого музею. Серед них станковий живопис і графіка, дерев’яна кругла скульптура та рельєф, абстрактні, символічні та реалістичні композиції. Виставку доповнили дві масштабні флоромозаїки Григорія Синиці, що дає можливість глядачеві порівняти авторський стиль учителя та учня, а також відчути наскільки органічно співіснують у спільному просторі твори близьких за мистецькими поглядами художників.

З-поміж криворізьких учнів великого майстра саме М. Раджабову вдалось досягнути найбільшого, реалізувавши ідеї і принципи вчителя у новій галузі – у роботі з деревиною. Відповідно, чималий інтерес становлять його різьблені витвори, а особливо ті, що виконані у кольорі. В них вдало інтерпретовані композиційні, формальні та колористичні засади, спираючись на які свого часу працював Григорій Синиця.


Раджабов Микола Шарифович

(1954-2004)

Криворізький митець, який працював у галузі монументальної і станкової скульптури, абстрактного станкового живопису та графіки. Мріяв навчатись у Київському художньому інституті, проте вступити до цього вишу йому не вдалось. Після армії працював в експериментальному художньому цеху Петриківського заводу «Дружба» у селі Петриківка Дніпропетровської області, де засвоїв технологію декоративного розпису та різьблення, познайомився з народним мистецтвом. У ті часи виготовляв дерев’яні вироби і самостійно їх розписував. З кінцем 1970-х рр. у житті митця пов’язане знайомство з учнем бойчукістів Григорієм Синицею, послідовником якого Микола Раджабов і став. Учнівство тривало понад десятиріччя та переросло у творчу співпрацю. Це дозволило йому оволодіти навичками роботи у техніці флоромозаїки, ознайомитись із мистецькими принципами і теорією кольору вчителя та перейти з рівня ремісника на рівень, близький до професійного. Через 10 років Раджабов почав брати участь у виставках вчителя, експонувати власні твори на заходах різного рівня. Так його творчість знайшла глядача і скульптор став працювати самостійно. З початку 1990-х рр. брав учать у виставках у складі художнього об’єднання «Сплав», яке з часом трансформувалось у культурне об’єднання «АЯ».

Микола Раджабов найбільш відомий своєю роботою з деревом. У цій сфері він цікавився як круглою скульптурою, так і рельєфом. Деревину обрав через її одночасну архаїчність та сучасність як матеріалу. Прагнув пошуку нових форм. Створював декоративні й абстрактні роботи. Використовував як об’єм і пустий простір, що формується довкола скульптури, так і закладений у її структурі. Застосовував з’ємні деталі та колір. Все це у поєднанні з чергуванням плавних і гострих форм – намагання автора передати рух, постійну мінливість природи. Не останнє місце у його скульптурах займає орнамент, не лише традиційний український, але й східний. Певно, що велике значення кольору в мистецтві його вчителя Г.Синиці є поясненням застосування барв у скульптурних творах М.Раджабова. Такі кольорові твори із деревини є особливо виразними. Поряд із цим художник займався розписом – створював станкові композиції на папері та дерев’яній основі, в яких переважають локальні кольори і прості форми. Подібно до Григорія Синиці, у таких роботах Микола Раджабов активно вдавався до контрастів тону і кольору. Крім того, колір як для вчителя, так і для учня був символічною, змістовною категорією, пов’язаною з багатовіковими фольклорними традиціями. Композиції часто наповнені архетипними образами. Щодо тематичного діапазону, то художник розробляв кілька основних тем, пов’язаних із прадавньою історією, східною філософією, міфологією та різними духовними проблемами, абстрактними поняттями, відчуттями. Микола Раджабов схилявся до неоязичництва у поєднанні з ведичними мотивами, про що свідчить обраний ним творчий псевдонім – Доброгор Раджас.

Завдяки Г.Синиці Миколі Раджабову вдалось віднайти свою індивідуальну художню мову, яка має багато паралелей з мистецтвом більш знаного вчителя. Творчість художника і скульптора, учителя і учня єднають: близькість до народного мистецтва, синтез сучасного і традиційного, любов до не натуралістичної творчості, декоративізм, символізм, простота кольору і форми, пошук сучасної мистецької мови у фольклорній естетиці. Дуже схожими були й їхні погляди на мистецтво. Обидва однаково цінували народне образотворення, дитячу творчість, стародавнє і сучасне мистецтво. М.Раджабова можна назвати продовжувачем колористичної школи монументального живопису, розвитку якої митцями майбутніх поколінь так прагнув заслужений художник Григорій Іванович Синиця.  

матеріали підготувала Анастасія Ярошевич

 

Дізнатись більше...

Вклонімося великим тим рокам

75 років тому в результаті успішно проведеної військами 3-го (командуючий – генерал армії Родіон Якович Малиновський) та 4-го (командуючий – генерал армії Федір Іванович Толбухін)Українських фронтів Нікопольсько-Криворізької наступальної операції, 22 лютого 1944 року було визволено Кривий Ріг. В ознаменування цієї перемоги над гітлерівськими військами Москва салютувала 20 артилерійськими залпами із 224 гармат. За майстерно проведену операцію визволителям Кривбасу Наказом Верховного Головнокомандуючого було оголошено Подяку. 22 частини і з’єднання, особовий склад яких відзначився у боях за місто, отримали почесні найменування «Криворізькі». Тисячі воїнів-визволителів були удостоєні високих урядових нагород.

До цієї знаменної дати в історії нашого міста приурочена виставка художніх творів та скульптур з фондів музею «Вклонімося великим тим рокам».

В експозиції представлено 25 робіт відомих українських графіків: заслужених художників України – Володимира Іванова-Ахметова, Георгія Малакова, Миколи Родіна, Володимира Шенделя; народних художників України – Володимира Куткіна, Василя Лопати, Миколи Попова, Бориса Туліна; заслуженого діяча мистецтв УРСР Миколи Шелеста; членів НСХУ – Любові Джолос, Віктора Вандаловського, Георгія Варкача, Олександра Заболотного, Віталія Мовчана, Володимира Ненадо, Степана Письменного,  та члена Харківської організації НСХУ Анатолія Щербака. Доповнюють експозицію твори заслуженого художника України, Почесного громадянина Кривого Рогу Олександра Васякіна, зокрема скульптурні портрети криворіжців – двічі Героїв Радянського Союзу, пілотів Дмитра Глінки та Василя Михліка, Героя Радянського Союзу, бомбардувальника Івана Кобилянського, визволителя Кривбасу, піхотинця Олександра Кірова, кавалера трьох орденів Слави, піхотинця-розвідника Федора Маліхова.

Майстри різця та пензля професійно, за допомогою чітких і стрімких та водночас легких і плавних ліній – влучно передали всю суть подій воєнного лихоліття, виразно закарбували біль і втрати, героїзм і мужність в образах і рисах людей. Нічого зайвого, все підпорядковується ясному і точному втіленню творчого задуму. Графічними і пластичними засобами художники зобразили не лише батальні сцени, героїчні подвиги, а і тяжкі, страшні будні війни, суворий побут переходів, людину на війні, страждання населення, голод, холод, смерть, тугу, розпач і разом із тим – глибоку людяність, стійкість, високу духовність. Ці твори, поряд із іншими видами мистецтва, стали справжнім літописом війни. Вони виховують у глядача патріотизм, гордість за свій народ, Батьківщину, вселяють віру у перемогу, показують ціну миру, дають наснагу вистояти у сьогоденні.

Виставку присвячено визволителям,  нашим землякам, які звитяжно і жертовно наближали Перемогу, тим, хто зберігає живу пам'ять про ті буремні роки.

Аналогічні, відображеним у мистецьких творах, події відбувалися і на Криворіжжі у 1941-1944 роках. У роботах, присвячених початку війни та окупаційному ладу на загарбаних нацистами землях, ми бачимо непереможне бажання народу вистояти і перемогти.

Жінки та діти-підлітки влітку 1941 року у навколишніх криворізьких селах допомагали колгоспникам збирати вирощений урожай.

У ніч з 8 на 9 липня 1941 року авіація ворога вперше піддала Кривий Ріг бомбардуванню. Призваних військкоматами криворіжців направляли як до резервних з’єднань, так і до фронтових підрозділів. Так, 500 призовників з Криворіжжя не пізніше 28 червня уже увійшли до складу 147 стрілецької дивізії, яка з Кривого Рогу, де вона дислокувалася до початку війни, була перекинута в західні області й уже в останні дні червня вступила в перші бої в районі Шепетівки. Однією з перших вступила у двобій із гітлерівськими полчищами 41-ша Криворізька стрілецька дивізія. П’ять днів та ночей – з 22 по 26 червня – тримала державний кордон біля Рави-Руської.

На всіх фронтах, у всіх родах військ воювали криворіжці, як чоловіки, так і жінки.

Кривий Ріг було окуповано 14 серпня 1941 року. 922 дні місто жило в умовах жорсткого окупаційного ладу. За офіційними даними було знищено 7239 мирних жителів. Примусово вивезено до Німеччини 2187 чоловік. Населення Криворіжжя не скорилося супостату, крім всеохоплюючого саботажу, вдалося до диверсій на залізницях, на рудниках, поширювало листівки, допомагало військовополоненим, нищило живу силу і техніку ворога, рятувало від вивезення у рабство до Німеччини юнаків та дівчат. У місті діяло націоналістичне оунівське та про радянське партійно-комсомольське підпілля.

Підтримали честь нескореного Кривбасу групи, очолювані М. Решетняком, І.Демиденком, Ю. Козаченком, В. Козиненком, М. Гриньовим, В. Сінгірцовим, С. Циганенком, А. Мосєнцовим, Д. Конєвою та іншими.

Успішно діяли криворізькі патріоти і в партизанських загонах: у Дніпровських плавнях, на території України та за її межами. На Криворіжжі народні месники безстрашно боролися із нацистами у загонах І. Беденка та Г. Сєднєва.

Шість армій 2-го (командуючий – генерал армії І. С. Конєв) та 3-го Українських фронтів очищали Криворіжжя від гітлерівців у жовтні 1943 р. – березні 1944 р., долаючи шалений опір противника, який постійними контратаками намагався відкинути просування наших військ вперед. Труднощі просування радянським бійцям посилювала негода та бездоріжжя.

22 лютого 1944 р. радянські війська ввійшли у центр Кривого Рогу, підняли червоні прапори над будовами міськради, середньої школи № 8 та гірничорудного інституту. Залізорудна скарбниця була повернута Батьківщині. Криворіжці з хлібом-сіллю  зустрічали визволителів – синів і дочок багатьох народів Радянського Союзу, які допомагали Україні повернути у своє лоно Кривбас.

Кровопролитні бої залишили на криворізькій землі десятки братських могил. Є у нас військове кладовище, 2 військові дільниці. Там спочили навічно близько 30 тис. визволителів. Тисячі солдатських могил – братських і поодиноких, кладовищ лишилось на шляху до Перемоги, як в Україні, так і далеко за її межами. У них лежить майже 3 мільйони воїнів – громадян України. Ця виставка графічних робіт – прояв нашої вдячної і скорботної пам’яті, яку ми передаємо молодшому поколінню.

Дізнатись більше...
Subscribe to this RSS feed
  1. --Популярне
  2. Теги
  3. Коментарі
Світ очима художника

Хіти:5

Флора і фауна на монетах України

Хіти:16

«Кривбас»: пас назад

Хіти:4

Прості речі. Шотландські таємниці Гданцівки

Хіти:16

Моя Україна

Хіти:20

Історія авіації в об’єктах колекціонування

Хіти:34

Увійти or Створити акаунт