Майстер-клас з ліплення глиняних свищиків

4 березня у Криворізькому історико-краєзнавчому музеї пройшов майстер-клас з ліплення глиняних свищиків від народної майстрині, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Ольги Литвинчук

Кожен учасник мав можливість власноруч зробити собі оригінальну традиційну іграшку і відчути життєдайну енергію глини та задоволення від роботи з нею.

Глиняні свищики (свистунці, свистила, свистілки, окарини) – найбільш поширені традиційні народні іграшки і, водночас, популярний музичний інструмент на Україні. Здавна вони мали оберегове значення: вважалося, що свистіння захищало від сил темряви та відганяло від дітей злих духів. Улюбленими іграшками здебільшого були  свищики-тварини, що оточували дітей: коники, баранчики, котики, собачки, гусочки, півники, кози, голуби, воли, свині, олені, риби, черепахи, павички тощо. 

Вони мали найпростішу архаїчну форму, з відсутністю зайвої деталізації, з підкресленням об’ємності та схематичності фігури тулуба і голови, примітивно орнаментовані.

Ліпити свистунці необхідно із суцільного шматка глини, що за формою нагадує невеликий млинець. Цей млинець складають навпіл і зліплюють так, що всередині лишаєтеся порожнина. Далі витягують або приліплюють шию, голову, ноги, хвіст тваринці, з маленьких шматочків глини формують очі, вуха, ніс або дзьобик. Хвостик переходить у мундштук – свисток. Глину на мундштуці здавлюють, а по боках тулуба роблять дві дірочки для кращого свистіння. Від глибини та обсягу порожнини всередині свистунця залежить його голос — високий, низький, густий, тоненький. Чим свищик менший, тим свист голосніший і дзвінкіший. Інструментом для проколювання отворів є дерев’яна паличка – стека. Сформовані свистунці виставляють на рівні дощечки і сушать у сухих приміщеннях без протягів 2-3 доби. Досушують їх на печі, доки не посвітліють, і тільки тоді випалюють декілька годин у горнах або муфельних печах. Перед випалюванням свищик необхідно продмухати, щоб очистити від пилу і перевірити якість звуку. Після випалювання іграшку можна розмалювати. В давнину використовували ангоби або поливи, а нині – синьку, зеленку, анілінові фарбники, які розводять у яєчному білку або молоці з додаванням борошна, акрилові фарби.

Кожна іграшка, зроблена з чистими думками, щиросердно і з любов’ю – справжній оберіг і унікальний пластичний витвір уяви і фантазії.

Литвинчук Ольга Михайлівна

Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Майстер керамічної іграшки.

Закінчила Харківський художньо-промисловий інститут, дизайнер.

Керує Зразковим художнім колективом гуртка «Кераміка» на станції юних техніків Тернівського району м. Кривого Рогу.

У роботі використовує місцеву криворізьку червону глину.

Учасниця всеукраїнських, обласних, міських виставок, конкурсів, фестивалів.

тел.: 067 812 84 58

Матеріали підготувала Світлана Горбань